Євген Берд, каліграф, викладач та дизайнер з Києва, розповів нам про дитячі мрії, улюблені техніку та стиль виконання, свої робочі місця та надихаючі дедлайни, найнезвичніші замовлення та що допомагає творити. Читайте, знайомтеся, і нехай його колекція «ШЛЯХ» буде нагадуванням про щось нове і щось старе.
- Розкажіть про себе і свій творчий стиль.
Мене звати Євген Берд, я каліграф. Це означає, що я пишу і малюю букви, і намагаюсь це робити хоча б трошки цікавіше і красивіше, ніж те, що на паркані. Моя справа — пробувати донести до людей, що тексти і букви — це самостійна форма візуальної творчості, яка може існувати на будь-якій поверхні або речі навколо вас. Буквам не потрібні малюнки, щоб стати логотипами, татуюваннями, текстурами, композиціями, картинами. Вони самодостатні, і мені хотілося б, щоб їх було більше навколо.
- Чому ви вирішили стати каліграфом? Розкажіть про дитинство. Як батьки реагували на досить незвичну творчість ?
В дитинстві я хотів стати водієм сміттєвоза, тому, я думаю, мої батьки були не проти, коли у ніжному віці 25-ти років я став каліграфом. Я багато справ в житті пробував, але в якийсь момент треба було зупинитись і стати кимось замість просто «потенціалу» з крильцями, і так сталося, що зупинився я на цьому. Бо як не я, то хто?
- Яка ваша улюблена техніка каліграфії і чому?
(Може мається на увазі стиль? Техніка це "чим" пишеться, але ок)
Якщо техніка — я дуже люблю просте звичайне пласке перо. Це просто треба спробувати, бо воно шуршить і царапкає папір, і ти сидиш такий наче сьогодні 1627й рік, а ти займаєшься дуже важливою справою. Насправді, це просто приємне відчуття, бо і пера, і результат їх роботи нині — рідкість.
Якщо стиль - так трапилось, що моя спеціальність це Готика. Це там де собори, шпилі, арочки, темно-страшно, і погано читається. Вона чудова тим, що, з одного боку, відносно легка для вивчення, а, з іншого, достатньо вільна у своїй інтерпретації, що не заганяє в рамки, як деякі інші шрифти. Готика розвивалась майже 900 років по всій Європі, тому вона і різна, і цікава.
- Опишіть ваше робоче місце і процес створення малюнку.
Одна з приємних рис каліграфії — можливість відносно легко облаштувати робоче місце, тому у мене їх декілька. Найсерйозніше — студія-куточок на 24-му поверсі з прекрасним спокійним пейзажем. Перед великим вікном стоїть стіл, на якому в ідеалі нічого нема. Насправді там завжди якісь плями і чернетки, але в ідеалі там нічого нема, бо заважає. Поряд у мене стоять тумби з матеріалами, фарбами, чорнилами, інструментами. Минулі роботи, як фони, бетонні стіни, багато різних допоміжних речей для зйомок. Дуже ціню натуральне освітлення та тишу, щоб нічого не заважало.
- Що вас надихає на ваші роботи? Що заважає? Можливо у вас є якийсь ритуал,який допомагає в роботі?
Якщо ми саме про роботу, то найбільш за все мене надихають дедлайни і те, що я все ж таки пообіцяв людям! Заважає, як не дивно, те саме. Я не дуже вірю в натхнення, бо якщо на нього сподіватись, то все життя можна перед аркушем просидіти, тому ритуал дуже простий — сідаєш і працюєш. І от дивина — натхнення приходить в процесі, бо це саме результат ваших дій, а не передумова до них. Багато хто чомусь думає, що творчість це якась іскра божа і промінь прозріння, але насправді це труд і скіл, такий самий як будь-який інший.
- Що для вас означає український Скоропис?
Формально скоропис це не каліграфічний шрифт, а щось, що ми б назвали почерком — особистий спосіб письма певної людини, але у нас він став уюсобленням певного часу, культури і прошарку суспільства (часто його називають «козацьким», наприклад). І саме через те, що це не суворий набір правил, як у шрифтах, це дає змогу скоропису бути вільним, постійно різним і дещо диким. Для мене особисто це означає, що його букви більше треба просто відчувати, а не знати форму чи штрихи, якщо це має сенс :) Скоропис — це щось середнє між друкованим шрифтом і імпровізацією, тому його легко і цікаво розвивати.
- Як війна по впливала на вашу діяльність?
Я довго не міг знайти своє місце, бо тоді здавалось, що ти займаєшься (займався — вже в минулому житті) якоюсь фігнею, і це ніяк не підготувало тебе до війни, і ти тепер така собі марна людина. Але всі мають бути на своєму місці, тому я почав писати про війну (потім мені допомогли з цього самовидати англійською книжку про перші 30 днів оборони Києва), і на фоні всіх цих відчуттів почав малювати герби. Найперший і найвідоміший був про той самий РВК, який пішов. І люди так підтримали це, і він так швидко утік у мережу, що я зрозумів — десь тут, тут я можу допомогти. З мораллю, мотивацією, бажанням боротись. Доносити до людей ту ненависть, яка в усіх нас жила, і всю ту жагу до перемоги і єдності. Потім виявилось, що завдяки цьому можна ще і гроші збирати на волонтерські потреби, і якось поступово понеслось — меми, шеврони, стікери, татуювання, розписи для військових. Все це було або безкоштовно, або гроші віддавались на хороші справи (досі віддаються). Та і взагалі більш глобально всі ці події дуже швидко поставили думки на місце і викристалізували, що саме я можу і що саме ТРЕБА робити сьогодні. Це було дуже важко, бо "креатив" насильно з себе не видавиш у великій кількості, а було потрібно, тому і суть роботи, і підходи до неї повністю змінились. Через це, як не дивно, але 2022 для мене став найуспішнішим моїм роком в плані кількості роботи — коли багато працюєш, робота сама до тебе тягнеться, тому постійно було чим зайнятись.
- Чи були якісь незвичні замовлення?
Вони завжди є, все залежить від бажань клієнтів, а там вже де закінчується їх фантазія, бо по суті будь-яка поверхня навколо нас — полотно. Давайте пригадувати: були ласти, годинники, валізи, люди, машини, дзеркала, статуї, шоломи. Якось розписували помадою скляні стіни теплиці для бдсм-вечірки. Якось були яблука на аніме-весілля. Під час війни я досі не можу звикнути до розпису снарядів, це звично вже в нашій сучасній культурі, але якщо відійти від цього на два кроки, то дико стає, як круто змінилось життя за пару місяців, і оп — ти вже малюєш на зброї, і це не від хорошого життя.
- Є хтось з каліграфії, або хтось з ілюстраторів, хто вас надихає?
Оооо можна я скажу, що моя дружина? По-перше, це правда, по-друге, вона ілюстратор (і дуже крутий), ну і по-третє їй буде приємно. Кожного дня надихає йти далі.
- На скільки для вас важлива популярність? Чи вважаєте себе популярною особистістю?
В класичному сенсі не вважаю, звичайно, і не женусь. Але, на жаль, популярність в сучасному світі це синонім успішності, або навіть напряму — кількості клієнтів. В цьому контексті, звичайно, важлива, бо це все ж таки моя робота, і чим більше людей її побачить, тим більше у мене буде замовників :) Адже що, як не «популярність», привела мене сюди і дає змогу давати інтерв'ю?
- Яка робота з колекції «Шлях» найулюбленіша?
Ту, яку ми ще не випустили. Завжди тільки вперед, і я сподіваюсь, що ми тільки почали.
- Які сенси цієї колекції? Про кого вона і для кого?
Мені здається, сенси мають вкладати люди, якщо хочуть. Або не вкладати, це теж ок, бо іноді чашка це просто чашка, і саме тому колекція ця для всіх — мені б хотілося, щоб хтось насолоджувався зовнішнім виглядом, хтось каліграфію, а хтось — текстом. Може вона взагалі про мене, бо все ж таки це я шукаю щось нове і щось старе, а ви можете це зі мною розділити цей пошук. Можна було б сказати, що ми, як нація і народ, віднадходимо своє минуле і доторкаємось до історії, але це дуже драматично. Для мене достатньо того, що людям це може бути ЦІКАВО, з будь-якої причини. Значить, в чомусь ми з ними резонуємо.
- Яка ваша думка про чашку з лайкою? Чому люди мають починати ранок з української лайки? І чи мають взагалі?
Ну це моя чашка, яка у мене може бути думка? Це чеснеслово найкраща чашка в моєму житті — і колір, і якість, і незвичайний друк :)
Якщо ж серйозно, то взагалі цей проєкт починався, як спроба донести до людей, що у нас є свої особливі «національні» слова і вирази, які не просто матюки і не просто про, вибачте, органи, а набагато різноманітніші і цікавіші. Це наш колорит, який невід'ємний від культури, тому його теж треба повертати і розуміти. Тому відповідь на питання на поверхні дуже проста — бо люди мають починати ранок з *усього* українського, ми наче, як суспільство, вже за це домовились. А якщо вам не подобається лайка, то я можу вас порадувати — у нас буде ще декілька чашок, і кожна з них по-своєму чудова:)
